Рада Ліщук
Звіринець — не окремий район на карті Києва і не зоопарк. Це історична місцевість Печерська між Печерським мостом, Видубичами, Теличкою і Чорною горою. Тут князі полювали, ченці копали підземні храми, у 1918 році в повітря злетіли два мільйони снарядів, а сьогодні на тих самих схилах квітне ботанічний сад і стоїть метро на глибині 81 метр.
Назву досі плутають: хтось шукає звірів, хтось — лише станцію «Звіринецька». Насправді місцевість живе одразу кількома шарами. Згори — бульвар Миколи Міхновського, бізнес-центри й новобудови. Нижче — яри, монастирі, кладовище XVIII століття і тераси Національного ботанічного саду імені М. Гришка.
Нижче — як орієнтуватися на місцевості, що варто подивитися за один день, де починаються печери і чому Звіринець досі відчувається інакше, ніж сусідній Печерськ.
Звідки взялася назва і чому вона не про клітки
У давньоруські часи «звіринцем» називали охоронювані князівські угіддя для полювання. Стороннім сюди заходити було не можна: ліс берегли як заповідник. Перша літописна згадка припадає на 1070 рік, коли Всеволод Ярославич передав гору Звіринець разом із дворами Видубицькому Свято-Михайлівському монастирю. Тут же стояв Красний двір — заміська резиденція київських князів XI–XIII століть.
Після монгольської навали на схилах виникло однойменне поселення, яке довго належало Видубицькому монастирю. У XIX столітті Звіринець фігурує вже як передмістя з городами, садами й дерев’яною церквою Різдва Іоанна Предтечі. 1854 року місцевість намалював Де ля Фліз: низька забудова, яр і Дніпро внизу.
Адміністративно Звіринець сьогодні входить до Печерського району. Офіційного мікрорайону з такою назвою немає. Зате лишилися вулиця Звіринецька, Звіринецьке кладовище, Звіринецькі печери на Ломаківській і станція метро, якій 2023 року повернули історичне ім’я.
Окремо існує струмок Звіринець довжиною близько двох кілометрів. Він починається біля Інституту проблем міцності, протікає територією ботанічного саду вздовж Тимірязєвської і впадає в Дніпро біля Дніпровської затоки. Його часто помилково вважають притокою Либеді.
Шість червня 1918-го: день, коли район зник з карти
6 червня 1918 року близько десятої ранку на артилерійських складах у Звіринецькому укріпленні почали зриватися освітлювальні ракети. Далі детонували склади, де зберігалося близько двох мільйонів снарядів. Вибухи тривали годинами. Шибки вилетіли аж до Львівської площі. Дмитро Донцов того дня записав у щоденнику, що від детонацій людей мало не збило з ніг на Хрещатику.
Зруйновано понад дев’ятсот житлових будинків і більше тисячі господарських споруд. Майже вщент злетів Свято-Троїцький Іонинський монастир: уціліла переважно недобудована дзвіниця. Загинуло близько двохсот людей, понад тисячу госпіталізували у важкому стані. Точної цифри немає досі: частину тіл не впізнали, частину військових поховали окремо.
Причину так і не встановили. Офіційна версія гетьмана Скоропадського — самозаймання ракет біля партії снарядів, які складали без сортування ще з часів Першої світової. Ходили й версії диверсії. Для Звіринця це був розрив безперервності: одноповерхове передмістя з садами зникло, рельєф змінився, а на місці укріплення згодом заклали ботанічний сад.
Якщо йдете садом або Бастіонною, варто пам’ятати: під ногами не просто парк. Тут і форт 1810 року, і епіцентр однієї з найбільших техногенних катастроф Києва.
Печери й три монастирі на одній горі
Звіринецькі печери — археологічна пам’ятка на вул. Ломаківській, 20–22 (колишня Мічуріна). Комплекс закопаний у пагорб на глибині 13–14 метрів. Досліджена ділянка — близько 150 метрів: п’ять галерей, поховальні ніші, келії й підземна церква. Печерний некрополь належав монастирю XII–XVII століть.
Частина дослідників припускає, що печери виникли ще в X–XI століттях і можуть бути старшими за окремі лаврські ходи. Монастир зруйнували половці в 1096–1097 роках. Удруге печери «відкрили» випадково: 1888 року стався зсув, у коридорі знайшли десятки ніш із кістками. Через близькість військового об’єкта вхід засипали. Систематичні розкопки почалися 1912 року коштом князя Володимира Жевахова під керівництвом Олександра Ертеля. Пізніше історію печер досліджував Іван Каманін; його поховали тут же.
Сучасний Архангело-Михайлівський Звіринецький монастир відновлено 2009 року на основі скита. Наземні храми стоять серед приватних садиб, під землею знову служить церква Архангела Михаїла. Потрапити всередину можна з екскурсією або як паломник: групи збирають біля воріт у визначені години, потрібен дзвінок до обителі. Одяг — закриті плечі й коліна; жінкам бажана хустка.
Поруч працюють ще дві обителі. Свято-Троїцький Іонинський монастир заснував у 1860-х преподобний Іона Київський (Мирошниченко). Після вибуху 1918-го обитель відбудували, 1935-го закрили, у 1990-х повернули Церкві. У головному храмі — мощі засновника. На дерев’яній дзвіниці — годинник 1858 року, один із найстаріших діючих у місті; він зупинявся лише під час тих червневих вибухів. Нижче схилом — Видубицький Михайлівський монастир, якому Всеволод віддав землю ще в XI столітті.
Ботанічний сад Гришка: що квітне і скільки коштує вхід
Національний ботанічний сад імені М. Гришка займає значну частину історичного Звіринця. Адреса центрального входу — вул. Садово-Ботанічна, 1. Сад відкритий щодня: з травня по серпень з 8:30 до 21:00, з вересня по квітень — з 8:30 до сутінків. У травні, коли масово цвіте бузок, години часто розширюють до 7:00–22:00.
Вхід платний, бо це наукова установа НАН України, а не міський парк. Орієнтовні ціни 2026 року: дорослі та студенти — 150 грн, школярі — 100 грн, діти до 6 років, пенсіонери та пільгові категорії — безкоштовно за документом. Оранжереї оплачуються окремо (близько 100 грн). Перед візитом варто звірити графік на сайті nbg.kyiv.ua: оранжерейний комплекс має санітарні дні й іноді закривається на техроботи.
Колекції — головна причина приїхати не лише «на бузок». У дендрарії на десятках гектарів — понад тисячу видів дерев, кущів і ліан. В оранжереях — тропіки й субтропіки, сукуленти, орхідеї. Є сирінгарій, розарій, магнолії, колекція кизилу. З терас відкривається Дніпро, міст Патона і лівий берег.
Важливий нюанс, про який рідко пишуть у туристичних листівках. Частина алей прокладена колишніми вулицями. На території саду колись були єврейське, караїмське, турецьке кладовища й братський військовий цвинтар Першої світової. Після дощу інколи проступають фрагменти плит. Це не «темна сенсація», а шар історії, який сад увібрав у 1930–1950-х, коли Київ став столицею УРСР і місцевість перекроїли під наукову установу.
| Сезон | Що дивитися в саду | На що зважати |
|---|---|---|
| Квітень–травень | Магнолії, потім бузок | Черги, розширений графік, краще рано вранці |
| Червень–серпень | Троянди, вечірні прогулянки до 21:00 | Спека на відкритих терасах, вода з собою |
| Вересень–жовтень | Дендрарій, панорама Дніпра | Сад закривається зі сутінками |
| Листопад–березень | Оранжереї, зимовий рельєф | Окремий квиток і санітарні дні оранжерей |
Джерело цін і годин: офіційний сайт НБС ім. М. Гришка та оголошення адміністрації саду на 2026 рік.
Метро «Звіринецька» і як зібрати маршрут без зайвих підйомів
Станцію відкрили 30 грудня 1991 року під назвою «Дружби народів» — разом із «Видубичами», уже після проголошення незалежності. Конструкція — пілонна трисклепінна, глибина закладання 81 метр, наземного вестибюля немає: вихід через підземний перехід під бульваром Міхновського. 18 травня 2023 року Київрада затвердила назву «Звіринецька». В електронному опитуванні «Київ Цифровий» за цей варіант проголосували 76% учасників.
Для прогулянки місцевістю станція зручна, але не універсальна. Верхній Звіринець (Бастіонна, Садово-Ботанічна, Іонинський монастир, головний вхід у сад) часто простіше брати від «Печерської»: тролейбус 14 або автобус 62 до зупинки «Ботанічний сад». Нижній Звіринець і хаб «Видубичі» — метро «Видубичі»: там і міська електричка, і автостанція.
Пішки від «Звіринецької» до центрального входу саду — 10–15 хвилин, але рельєф крутий. Після дощу Бастіонна стає слизькою навіть для тих, хто тут живе роками. У години пік вузькі вулиці стоять, а під час повітряної тривоги рух наземного транспорту й відкритих ділянок метро може змінюватися. Перед виходом перевіряйте евакуаційні схеми й статус зеленої гілки.
Поруч зі станцією — IQ Business Center, PecherSky, ТРЦ Nebo Hall, лікарня на Підвисоцького. Це вже не «тихе передмістя з городами», а ділова кромка Печерська. Різниця між верхньою й нижньою частинами Звіринця відчутна: вгорі більше приватного сектора, сталінок і закритих дворів, унизу — офіси, трафік і пересадки.
Кладовище, яке порівнюють з Аскольдовою могилою
Звіринецьке кладовище лежить на височині між Наводницьким яром і бульваром Міхновського. Площа — 5,6 га, статус напівзакритий: ховають переважно на резервних місцях. Некрополь виріс із цвинтаря церкви Іоанна Предтечі, заснованої між 1715 і 1729 роками. Найдавніший збережений надгробок датують 1819 роком.
У 1930-х сюди перенесли частину поховань зі знищеної Аскольдової могили — зокрема родину меценатів Тарновських і Сергія Подолинського. Пізніше тут ховали духовенство. Серед сучасних ділянок — родинні місця, які привертають увагу екскурсій: родина Порошенків, мати Леоніда Черновецького. На території також є поховання співаків, науковців, військових.
Окремий пласт — братський цвинтар Першої світової між Тимірязєвською і Вільшанською та історія незавершеного храму святителя Миколая, закладеного 1916 року. Після вибуху 1918-го будівлю використовували як лабораторію. Краєзнавці досі сперечаються, кого саме тут ховали й чи не переплелися долі цього місця з похованнями героїв Крут.
Кладовище — не парк для пікніка. Якщо йдете з гідом, тримайтеся доріжок, не фотографуйте надгробки «для атмосфери» без потреби й не заходьте на свіжі ділянки. Для багатьох родин це робоче місце пам’яті, а не декорація до ботсаду.
Типові помилки тих, хто шукає «Звіринець Київ»
Перша й найчастіша: сплутати місцевість із Київським зоопарком. Зоопарк — на Берестейському проспекті, біля метро «Зоологічна» / «Політехнічний інститут». На Звіринці диких звірів у клітках немає. Назва — про князівське полювання тисячу років тому.
Друга: вважати Звіринець окремим адміністративним районом і шукати «райадміністрацію Звіринця». Її немає. Індекси різні навіть у межах місцевості: 01014 для верхньої частини, 01103 для Бойчука й Підвисоцького, 01013 ближче до Видубичів. Для доставки адресу варто писати з вулицею, а не з «районом Звіринець».
Третя: приходити в ботанічний сад як у парк Шевченка й сперечатися на касі. Вхід платний. Пільги діють за документом, не «на око».
Четверта: планувати печери як спонтанний квест. Самостійно блукати підземеллям не дадуть. Потрібна група, час біля воріт і повага до монастирського розпорядку. Частина галерей закрита з міркувань безпеки ґрунтів.
П’ята: недооцінювати рельєф. Маршрут «метро — сад — Видубицький монастир — знову метро» на карті виглядає коротко. Ногами це перепади висот, сходи й слизькі схили. З дитячим візком або після операції на коліні обирайте транспорт до кінцевої «Ботанічний сад», а не «пройдемося 15 хвилин».
Маршрут на пів дня, якщо ви тут уперше
Почніть від метро «Звіринецька». Пройдіть бульваром Міхновського до Бастіонної й підніміться до Іонинського монастиря: дзвіниця, тераси, вид на Дніпро. Далі — центральний вхід ботанічного саду. Закладіть мінімум дві години: сирінгарій або оранжереї плюс одна панорамна точка.
Якщо цікавлять печери, окремо запишіться на групу до Звіринецького монастиря на Ломаківській. Не намагайтеся «зачепити все» за дві години: спуск у печери й сад погано клеяться в один поспішний слот.
Кладовище залиште на окремий захід із гідом або для тих, хто свідомо шукає некрополь. Після саду зручно спуститися до Видубицького монастиря й вийти на «Видубичі» — так ви закриєте нижній край місцевості без зворотного підйому.
- Перевірити графік саду й оранжерей у день візиту.
- Взяти зручне взуття й воду: тіні на терасах мало.
- Не планувати печери «по дорозі» без підтвердженого часу.
- Пам’ятати, що метро «Звіринецька» — глибоке укриття, але вихід один і через підземний перехід.
- Не плутати Звіринець із зоопарком у розмовах із таксистом: водій може повезти на Берестейський.
Звіринець рідко стає першим пунктом у списку гостя Києва. Лавра ближче до стереотипу, Поділ — до листівки. Ця місцевість працює інакше: вона тримає разом полювання XI століття, вибух 1918-го, печерний храм, науковий сад і станцію, якій повернули ім’я. Якщо шукали «звіринець Київ» і боялися потрапити не туди — ви вже в правильному місці. Залишилося обрати шар, яким іти: князівський, монастирський, садовий чи суто транспортний.
