Рада Ліщук
Копержинська Нонна Кронідівна народилася 1 травня 1920 року в Києві і померла тут само 10 червня 1999-го, у 79 років. Народна артистка УРСР з 1967 року, лауреатка «Київської пекторалі» 1995-го, понад чотири десятиліття служила в театрі імені Івана Франка. Широка публіка знає її як Секлету Лимериху у «За двома зайцями» (1961) і Рогнеду Карпівну в «Королеві бензоколонки» (1963).
Для киянина це не архівна довідка, а три конкретні точки в місті: будинок на Михайлівській, 2, сцена на площі Івана Франка, 3, і ділянка 49-А на Байковому кладовищі. Послідовність важлива, бо дошку часто шукають на театрі, а могилу — на центральній алеї політиків. Обидва маршрути закінчуються порожнім колом.
Далі етапи йдуть у календарному порядку: дитинство і повернення до Києва, інститут із воєнною паузою, служба у Франка, екранні ролі, пізні роки й пам’ять після 1999-го. Окремо розібрано, де періоди накладаються, і як пройти адреси за один вихідний без зриву графіка.
Порядок етапів
Життя акторки читається лише зліва направо. Якщо почати з Лимерихи, випадає війна, диплом 1946-го і майже пів століття сцени. Якщо почати з дошки 2009-го, губиться адреса, де вона жила з 1981-го. Тривалість кожного етапу різна: дитячий переїзд — роки, кінодебют — один сезон зйомок, театр — до початку 1990-х.
| Етап | Роки | Що фіксувати | Де шукати слід у Києві |
|---|---|---|---|
| Народження і повернення | 1920–1938 | Київ, смерть батька у 2 роки, Димитрів (нині Мирноград), школа | Місто народження, без окремої дошки цього періоду |
| Інститут і дебют | 1938–1946 | Курс Амвросія Бучми, «Щорс» (1939), диплом після війни | Нинішній університет театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого |
| Сцена Франка | 1946 — початок 1990-х | Запрошення Гната Юри, класичний репертуар | Площа Івана Франка, 3 |
| Екранна слава | 1961–1963 і далі до 1995 | Лимериха, Рогнеда, остання роль у «Острові любові» | Кінопокази, не окрема локація |
| Пам’ять | 1999–2009 | Смерть 10 червня 1999, дошка 9 червня 2009 | Байкове, ділянка 49-А; Михайлівська, 2 |
Джерело: Енциклопедія сучасної України, Українська Вікіпедія; біографічні дати 1920–2009.
Звірте прізвище по батькові перед пошуком. У Вікіпедії стоїть Кронідівна, в Енциклопедії сучасної України — Кронидівна. Це одна людина. У картці кладовища беріть написання з надгробка, а не з першого рядка пошуку.
Дитинство і Донбас
1 травня 1920 року мати, яка вчилася на медичних курсах, народила доньку в Києві. Сімейний переказ каже, що пологи припали на перерву між заняттями. Коли Нонні виповнилося два роки, батько помер. Мати-лікарка виїхала з нею на Донбас, у Димитрів — нині Мирноград.
Там минуло дитинство до переведення матері назад у Київ. Повернення припало на кінець 1930-х: дівчина закінчила школу № 150 і спочатку подала документи на хіміко-фармацевтичний факультет. В останній момент змінила вибір на театральний інститут. Сама згодом жартувала, що «лиха година занесла під вікно театрального».
Цей етап триває близько 18 років і не має дедлайну для екскурсії: окремої меморіальної адреси дитинства в Києві немає. Не витрачайте на нього окремий виїзд. Прив’яжіть його до наступного кроку — вступу 1938-го.
Навчання і дебют
У 1938 році Копержинська вступила до Київського інституту театрального мистецтва на курс Амвросія Бучми. Ще студенткою її помітив Олександр Довженко і зняв у «Щорсі». Стрічка вийшла 1939-го. Це кінодебют, не головна роль.
У 1941 році навчання обірвала війна. Диплом вона захистила вже після 1945-го: Палажка у «Мартині Борулі» в постановці Гната Юри. Інститут закінчила 1946-го. Пауза між вступом і дипломом — вісім років замість звичних чотирьох. Хто складає біографію «за роками навчання», без воєнної дірки отримує хибний вік дебюту на сцені.
На цьому етапі потрібні два орієнтири: рік дебюту в кіно (1939) і рік диплома (1946). Другий важливіший для театру. Саме Юра після дипломної роботи запросив її в трупу.
Сцена театру Франка
З 1946 року і до початку 1990-х Копержинська працювала в Київському українському драматичному театрі імені Івана Франка. Нині це Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка, площа Івана Франка, 3. Камерна сцена — вулиця Ольгинська, 2. Від метро «Хрещатик» вихід до вулиці Городецького, далі пішки кілька хвилин. Паркування біля площі майже немає: закладіть час на обхід кварталу.
Сценічний список тримайте окремо від кіно. В репертуарі були Текля («Доки сонце зійде, роса очі виїсть» Кропивницького), Вустя і Степанида у Старицького, Ганна в «Безталанній» Карпенка-Карого і в «Фараонах» Коломійця, Настя в «Патетичній сонаті» Куліша, Марина в «Дяді Вані» Чехова, Клара Цеханасян у «Візиті старої дами» Дюрренматта. Колеги називали її «мамою Нонною»: це побутове ім’я трупи, не офіційне звання.
Звання і премія
Звання народної артистки УРСР присвоїли 1967-го, на 21-му році служби у Франка. «Київську пектораль» вона отримала 1995-го, уже після виходу зі сцени. Між цими датами — 28 років. Не ставте премію в один рядок із піком кінослави 1961–1963: це різні етапи.
Квитки на поточні вистави беріть у касі або на офіційному продажі театру. Каса працює в понеділок з 12:00 до 18:00, з вівторка по неділю — з 10:30 до 18:30. Якщо квиток не відкривається в кабінеті, дзвоніть адміністраторам: (044) 279-59-91. Ціни міняються від вистави до вистави, фіксованого тарифу «на Франка» немає.
Кіноролі 1960-х
Після «Щорса» наступна помітна поява на екрані — «Украдене щастя» (1952), роль другої сусідки. Народне впізнавання прийшло пізніше. У 1961-му Віктор Іванов зняв «За двома зайцями»: Копержинська — Секлета Пилипівна Лимериха, мати Галі. У 1963-му — Рогнеда Карпівна, буфетниця в «Королеві бензоколонки». Обидві ролі другорядні за метражем і головні за пам’яттю глядача.
Це схоже на сусідку, яка виходить у двір на п’ять хвилин, а весь будинок потім переказує саме її репліку, а не розмову господарів столу. Аналогія ламається на репетиції: ті «п’ять хвилин» трималися на роках сцени Франка, а не на випадковому епізоді.
Далі екран не зникає, але лишається паралельним до театру. Серед ролей — Мотря в «Долі Марини» (1953), Одарка в «Сватанні на Гончарівці» (1958), Ганна у фільмі-виставі «Фараони» (1964) і в «Прощавайте, фараони» (1974). Остання екранна робота — няня панночки в «Острові любові» Олега Бійми (1995). Між піком і фіналом — понад 30 років епізодів.
Накладання періодів
Етапи не йдуть суцільною лінією. Кіно і сцена накладаються з 1952-го до початку 1990-х: вдень репетиція на площі Франка, в інші місяці — знімальний майданчик. Хто вишикує фільми як окрему кар’єру, отримає дірки по кілька років і вирішить, що акторка «зникала». Вона не зникала: основне місце роботи лишалося театром.
Друге накладання — вихід зі сцени і пізнє кіно. Звільнення припадає на початок 1990-х, а «Царівна» (1994) і «Острів любові» (1995) виходять уже після цього. Третя накладка — пам’ять. Чоловік, режисер Павло Шкреба (1909–1985), помер на 14 років раніше. Поховали її поруч із ним 1999-го, дошку на будинку відкрили лише 9 червня 2009-го. Десять років між смертю і дошкою — нормальний лаг міської пам’яті, не ознака, що адреси немає.
Типова помилка — скласти один «пік» із 1961, 1967 і 1995 років. Це три різні події: кінороль, звання, премія після сцени. Змішаєте їх — зіб’єте і вік, і місце, куди їхати.
Адреси для візиту
Що це означає для вас: державна відзнака 100-річчя (постанова Верховної Ради від 3 грудня 2019 року про пам’ятні дати 2020-го) не відкриває окремого музею. Відкриває три адреси, які працюють без екскурсовода. Дошку дивіться на фасаді житлового будинку, виставу — у поточному репертуарі Франка, могилу — лише з номером ділянки.
З 1981-го до смерті Копержинська жила на Михайлівській, 2. Меморіальну дошку встановили 9 червня 2009 року. Вулиця коротка, між Майданом Незалежності і Софійською. Обійдіть фасад з обох боків під’їздів: таблички інколи стоять не над парадним, а на бічній площині.
- Почніть із Михайлівської, 2. Закладіть 15 хвилин на пошук дошки і фото фасаду, не інтер’єру: це житловий будинок, у під’їзд не заходьте.
- Далі площа Івана Франка, 3. Якщо каса вже зачинена після 18:30, квиток беріть онлайн заздалегідь, інакше вечірня вистава зірветься на вході.
- Байкове залиште окремим вікном. Адреса — вулиця Байкова, 6, Голосіївський район. Площа кладовища — 72,47 га, без ділянки 49-А обхід займає години і нічого не дає.
Могила спільна з Павлом Шкребою, на плиті — фотографії обох. Старший син Євген помер 9 червня 2000 року. Не плутайте цю дату зі смертю акторки: різниця — майже рік. Ділянка 49-А не є центральною алеєю державних поховань.
Візьміть суботу, коли каса відкрита з 10:30. Вийдіть на Михайлівську о 11:00, до 11:20 зафіксуйте дошку, до 12:00 будьте на площі Франка. Якщо вистава ввечері, між касою і Байковим лишається денне вікно на дорогу в Голосіїв. Кладовище не стикується з вечірнім початком на основній сцені: дорога туди й назад з’їдає годину-півтори, і ви запізнитеся на контроль квитків.
Запасний графік — неділя без вистави. Тоді маршрут із двох точок: Михайлівська і Байкове. Театр обійдіть зовні, репертуар подивіться вдома. Не ставте всі три адреси в один вечір після роботи: каса зачиняється о 18:30, а світловий день у жовтні закінчується раніше, ніж ви знайдете 49-А на 72 гектарах.
