Рада Ліщук
Картини Марії Приймаченко та їх назви — це не короткі етикетки, а повноцінні підписи-примовки: художниця часто римувала сюжет прямо на звороті аркуша. Більшість робіт виконано гуашшю на папері. Найбільша збірка — близько 650 творів — зберігається в Національному музеї декоративного мистецтва України в Києві; усього вона створила кілька сотень композицій, за окремими оцінками — понад вісімсот.
Для киянина і мешканця області це питання не абстрактне. У 2022 році з Іванківського історико-краєзнавчого музею місцеві винесли з пожежі 14 робіт, а фонди столичного музею на Лаврській під час воєнного стану здебільшого демонтовані: побачити оригінали можна лише на тимчасових виставках. Село Болотня, де художниця жила й працювала все життя, лежить у Вишгородському районі, за десятки кілометрів від Києва, поруч із колишньою чорнобильською зоною.
Нижче — добірка найвідоміших назв із роками й темами, місця зберігання, міжнародні покази, як дістатися пов’язаних локацій на Київщині і де шукати репродукції, якщо оригінал зараз у сховищі.
Які картини Марії Приймаченко найвідоміші?
Раннє визнання принесла серія «Звірі з Болотні» другої половини 1930-х. До неї належать «Зелений слон» (1936), «Чорний звір» (1936), «Чорна мавпа» (1936), «Казкова птиця — павич» (1936). Після війни з’явився «Синій бик» (1947) — істота з короною й зірками на тулубі; пізніше зображення потрапило на українську поштову марку. У 1960-х і 1970-х склалася серія «Людям на радість», за яку 1966 року присуджено Державну премію імені Тараса Шевченка.
Окремо впізнавані «Гороховий звір» (у каталогах фігурують 1971 і 1977), «Лев зламав дуба» (1963), «Щур на прогулянці» (1963), «Наша армія, наші хранителі» (1978), «Голубка розпустила крила і просить миру» (1982), «Дарую українську паляницю всім людям на землі» (1982), «Квіти виросли коло четвертого блока» (1990). Назви часто довгі й розмовні: «Лежень ліг під яблунею, щоб яблуко саме упало в рот, а воно його в лоб» (1968), «Мавпа їде на чотириголовому звірі» (1982).
| Назва твору | Рік | Тема | Де зберігається або експонувався |
|---|---|---|---|
| Зелений слон; Чорний звір | 1936 | Фантастичні звірі | Національний музей декоративного мистецтва України, Київ |
| Синій бик | 1947 | Зооморфний образ | Київська музейна збірка; марка Укрпошти 2020 |
| Гороховий звір | початок 1970-х | Казкова тварина серед рослин | Київська музейна збірка; марка 1999 |
| Голубка розпустила крила і просить миру | 1982 | Антивоєнний мотив | Репродукції на акціях солідарності з 2022 року |
| Квіти виросли коло четвертого блока | 1990 | Чорнобильський цикл | Після благодійного продажу — передано до музейної колекції в Києві |
Джерело: каталоги та повідомлення Національного музею декоративного мистецтва України, відкриті музейні публікації 1936–2026 років.
Поширена помилка виглядає так: будь-яку яскраву «звірину» на папері підписують як Приймаченко, плутають роки «Горохового звіра» і вважають, що всі 650 аркушів висять на Лаврській постійно. Насправді постійну експозицію музею на час воєнного стану демонтовано з міркувань безпеки, а показані бувають окремі групи творів на змінних виставках. Правильний крок — звіряти назву й рік за підписом самої авторки або за музейним каталогом, а не за підписом у соцмережі.
Що зображала художниця у своїх роботах?
Визначальна тема — фантастичні звірі, зібрані з рис кількох тварин одразу: грива лева, вуха зайця, горохові стручки замість хутра, зорі на боці бика. Вони не копіюють зоопарк. Художниця конструювала істот із фольклору Полісся й власних спостережень у Болотні: «Дикий чаплун» (1977), «Український баран жито не убрав» (1976), «Бичок-третячок гуляє у лісі та силу збирає» (1983), «Молодий левчик зламав дуба й радіє» (1989).
Друга лінія — квіти як присвята. Є букети «молодим матерям», «людям, що пашуть хліб», «Лесі Українці», «на честь польоту космонавтів». Квіти стоять рівноправно зі звірами: площинний контур, локальний колір, синій і зелений як постійний фон. Третя лінія — побут і обряд: «Весілля», «Сватання», «Галя на весілля запрошує», «Катерина співає пісню», «Несе Галя воду».
Окремий шар — застереження. «Атомна війна — будь проклята вона! Щоб люди не знали і горя не мали!» (у публікаціях трапляються датування 1978 і 1989 для близьких за назвою аркушів), «Загроза війни» (1986), чорнобильські композиції на кшталт «Пам’яті Валерія Ходімчука» і квітів біля четвертого блока. Болотня лежить близько до зони відчуження; після 1986 року тема атома й відновлення землі входить у підписи безпосередньо.
Які картини Приймаченко експонувалися в музеях світу?
1936 року роботи показали на Першій республіканській виставці народного мистецтва; експозиція їздила до Москви, Ленінграда й Варшави. 1937 року твори були на Всесвітній виставці в Парижі. Далі — Прага, Софія, Монреаль. У Всесвітній енциклопедії наївного мистецтва (Белград, 1984) ім’я художниці подано окремою статтею.
Після 2022 року покази стали частішими й географічно ширшими. «Опудало» («Scarecrow», 1967) потрапило до програми Венеційської бієнале. У 2023–2024 роках Український музей у Нью-Йорку вперше за межами Європи зібрав понад сто робіт, кераміку й вишиті сорочки. 2024–2025 року Moderna Museet у Мальме показав понад сорок гуашей поруч із зібранням ХХ століття. Збірку Запорізького обласного художнього музею (понад сто оригіналів, серед них «Мавпа їде на чотириголовому звірі») евакуювали до Литви й показували у Вільнюсі та Клайпеді під назвою «Дарую вам сонячне мистецтво».
Суспільне 2026 року зафіксувало позицію кураторів Волинського краєзнавчого музею: Національний музей декоративного мистецтва передав до Луцька 20 творів 1959–1987 років і паралельно відкрив онлайн-галерею з цифровими копіями лицьового й зворотного боків, авторських підписів і «посівалок». Виставка розрахована до січня 2027-го. Для киянина це сигнал: фонди «подорожують», тож розклад треба перевіряти перед виїздом, а не орієнтуватися на стару постійну залу.
Де в Київській області можна дізнатися більше про художницю?
Перша точка — Київ, територія Києво-Печерської лаври, вул. Лаврська, 9. Національний музей декоративного мистецтва працює зі середи по неділю, приблизно з 10:00 до 18:00; понеділок і вівторок — вихідні. Найближче метро — «Арсенальна», далі наземним транспортом або пішки територією заповідника. Постійну експозицію демонтовано; квиток дорівнює квитку на поточну виставку. Пільгові категорії музею фіксовані: шкільний — 30 грн, студентський і пенсійний — 60 грн, за Карткою киянина — 80 грн.
Друга точка — Іванків і Болотня. У Іванківському музеї до лютого 2022-го зберігали близько двох десятків робіт; будівлю знищила пожежа після влучання, 14 аркушів врятували охоронець Анатолій Харитонов, його дружина та сусіди. Оригінали після цього не повернули в публічний постійний показ на місці. Болотня — рідне село художниці у Вишгородському районі; Фонд родини Приймаченко анонсував музейний комплекс саме там, але станом на 2026 рік це план, а не готовий заклад із розкладом каси.
Що це означає для вас. Якщо виїжджаєте з Києва на північ області в вихідний, закладайте 1,5–2 години до Іванкова автобусом з автостанції «Полісся» (орієнтовно 120–160 грн) або близько 80–100 км власним авто через Вишгород і Димер. У Болотні немає щоденної музейної каси з гарантованим показом оригіналів; поїздка має сенс як маршрут пам’яті й краєвиду, а не як заміна виставці в столиці. У Києві є бульвар Марії Приймаченко на Печерську, біля метро «Дружби народів»: це топонім, не експозиція.
Як знайти репродукції картин Приймаченко?
Цифрові копії зібрані на платформі WikiArt (понад сто оцифрованих аркушів із роками й оригінальними назвами) та в віртуальній галереї Національного музею декоративного мистецтва, яку музей робив разом із «ЄМузеєм»: там видно зворот аркуша й авторський текст. Це зручніше за випадкові зображення в стрічці, бо підпис часто є частиною твору.
- Перевірте афішу музеїв Києва на найближчі два місяці: Лаврська, 9; бульвар Тараса Шевченка, 12 (Національний музей Тараса Шевченка вже збирав 117 робіт на річницю народження); Український дім на Хрещатику показував врятовані іванківські аркуші.
- Шукайте альбоми «Народне мистецтво Марії Примаченко» та дитячі книжки видавництва «Веселка» 1970-х з її ілюстраціями — «Товче баба мак», «Журавель» Михайла Стельмаха.
- Марки Укрпошти 1999 і 2020 років фіксують «Горохового звіра», «Дикого чаплуна» і «Синього бика» в офіційній іконографії; їх легко звірити з музейним підписом.
Репродукція не замінює оригінал за фактурою гуаші, але дає точну назву. Саме назва — ключ до сюжету: без неї «звір у горосі» лишається декоративною плямою, а з нею стає конкретною історією, яку художниця хотіла розказати глядачеві.
Що робити далі
Якщо потрібен оригінал у Києві найближчими тижнями — перевірте, чи є змінна виставка на Лаврській або в музеї Шевченка, і закладіть візит на середу–неділю; у понеділок і вівторок ці зали зазвичай зачинені. Якщо цікавить саме північ області — плануйте день на Іванків і Болотню як краєзнавчий маршрут, а не як гарантований показ фондів: після 2022 року місцева колекція не працює в режимі звичайного районного музею.
Якщо лишаєтесь удома — відкрийте каталог із зворотами аркушів і випишіть 8–10 повних назв, а не скорочені «лев» чи «бик». Для школи чи гуртка цього достатньо, щоб не плутати серії «Звірі з Болотні» і «Людям на радість» і не видавати чужий наївний розпис за Приймаченко.
